Абсолютно всі психічно здорові діти рано чи пізно стикаються із страхами.
Залишитися без мами, побачити монстра під ліжком чи сісти вперше на велосипед...всі ці страхи є нормальними і закономірними на певних етапах розвитку дитячої психіки.
⠀
Наявність емоції страху сама по собі - річ природня і, (сюрприз), навіть корисна, бо без неї вживання людства взагалі-то було б під загрозою.
⠀
Коли батьки з дитиною звертаються по допомогу щодо проблеми страху- вони приходять, аби позбутися його.
Тоді ми починаємо розмірковувати, і дістаємося думки, що іноді страх таки буває помічником. Наприклад, допомагає нам бути обережними, коли ми перетинаємо дорогу. Або застерігає нас від того, щоб хапати гаряче, стрибати з висоти, тощо.
⠀
Тому наше завдання полягає не в знищенні страху, а в тому, аби утримувати його в певних рамках - аби він із помічника не перетворювався на ворога.
⠀
Вже на цьому етапі деякі діти демонструють прогрес, бо перестають змагатися із страхом і відвертатися від нього, а, навпаки, вперше припускають можливість познайомитись і подружитися з ним.
⠀
А ви боїтесь боятися?😉
Comments